всередині ми повні, як склянка. наш простір заповнений камінням: переконаннями, що слугують самозахистом; визначеннями, що ми дали собі і світові навколо; минулим, яке ми прожили. поміж каміння - пісок: судження що до інших, судження що до себе, вина, біль, майбутнє, якому віддаєм перевагу над теперішнім, опір. поміж піску - вода: думки, образи, емоції, що спливають від моменту до моменту. цей багаж прикував нас своєю вагою. ми нікуди не можемо зрушити. кондиції залишаються, ситуації повторюються, знов і знов  з’являються тіж перешкоди.

порожнеча всередені дає простір для винекненн новго, невідомого. в порожнечі є місце для змін. на стільки легшими ми можемо бути залишивши каменюки минулого і самозахисту позаду!